не озираючись

…хочеться туди де зміст всередині формує значення зовні і не має мірил брутальністю людиноподібної істоти, яка пізнала себе богом, але Бога не прийняла як сутність, як єство, як цілісність.

Тезиси.
Тезиси буденних питань без відповідей вчергове кладуть та терези свідомості критерії товстої необізнаності. Обманюєш себе розумними речами і мариш тим, ким не є. Вихвалюєш міць і славу не свого життя, через мізерні прогалини себелюбування і ось воно – звершилось. Теорія смаку підсилює гірчинку  солодкої любові, просто розтікаєшся хвилина за хвилиною відшаровуючи призму за призмою. Коли світло ілюзій спрацьовує на випередження фактів, саме тих, що заснували світ і всесвіт у явному образі тебе. 
А ти коли небудь думав, що всесвіт – це очі!?
Ти коли небудь думав, що очі всесвіту належать тобі сповна, і твоє бачення відтворює єдину істинну картину плоского розуміння багатовимірності!?
Ти коли небудь думав, що безликі світу цього, і не цього також гуляють дірами просторових ідей!?
Ти коли небудь думав, що словесний порив – ніщо інше як вібрації хвиль всюдисущого, всемогутнього, всепрощаючого, вселюблячого універсуму!?...
Ти не думав…
Думав не ти.
Не ти думав над екзальтованою сутністю майбутнього творіння, що вже завтра стане мною. Ти не думав про синтеції сокровенного начала. Ні, думав не ти.
Але ти марив і твоїм маревом була я.
Тезиси. 
Тезиси безвісті несумісного світу зовні зі світом всередині мене малюють дивні ореоли. І якоїсь миті розумію – поволі втрачаю глузд. До болю хочеться додому, хочеться туди де зміст всередині формує значення зовні і не має мірил брутальністю людиноподібної істоти, яка пізнала себе богом, але Бога не прийняла як сутність, як єство, як цілісність. Хочеться пірнути у, наступну за цією, хвилю безміру і зникнути…
І тільки тиша може порушити прямолінійність моєї ходи, час від часу колихаючи спогади інертного стану. Бо я йду не озираючись. 

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст