відрікаюсь

…А ти вміщуючи в собі оцей котлован з експерименту Великого, маєш витримати усі натиски, підтиски, відбитки, попуски і спуски… без зайвого норову, просто витримати, бо такий план.

Скорбота втраченого за неіснуючим…
Мій розум насміхається з мене, то лівою, то правою півкулею затирає спогади не мого життя і провокує згадувати себе у чужому єстві – від тварини до людини. Остання, до речі, так і не уподобилась Творцю. Лише  з віку у вік імітує боголюбов до себе єдиного, нескоримого, всебажаючого, всежадібного, всенепрощаючого… лукаво во ім’я отця всепозбавляючого від. А ради не має. Тільки є, був, і буде гріх. Ані пекло, ані рай, ані чистилище, але гріх. Спокуса бути собою – трішки більше ніж тварина, трішки менше ніж Бог – людина. Щупальці моєї сокровенної іпостасі, що повсякчас виходить назовні  з надер людськості намацує, врешті, крихти святості. Святість м’яка на дотик, ніжна, сліпа та глуха. Вона відокремленим мірилом ходить околяса магми з чортами, а вони збурюють свідомість пихатим жаром, щоразу, коли де небуть на Землі вибухає вулкан. Вулкан емоцій з безодні нейронів чіпляє сполукою хімічної реакції, аби відтворити новий вид у безперервному ланцюжку життя. Біохімічний склад та фізико-математичні властивості булькочуть у колбі з тіла породжуючи імпульс живої природи. А ти вміщуючи в собі оцей котлован з експерименту Великого, маєш витримати усі натиски, підтиски, відбитки, попуски і спуски… без зайвого норову, просто витримати, бо такий план. План самознищення запущено. Зворотній відлік жадібно калатає ковтаючи останні запаси кисню та гелію; азот вичерпав себе потрапивши в пастку зі скла і тепер тільки в змозі малювати сліди на піску, що ось-ось зійдуться у єдиній точці самозречення. Я відрікаюсь від себе, від тебе, від нас. Я відрікаюсь від плану.
Скорбота втраченого за неіснуючим…Пустка з пустки, чаша з чаші, ґрааль від ґраалю, яблуко від яблука… зерно Істини – ген самозречення задля відродження з попелу пустки позапланово, позанормово, позахаосом, вище виміру гармонії з гормонами «Я». Ось вона сполука молекулярно вища. 

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст