Предтеча

Предтеча

може й гірка, але надто приємна втіха від пінного смаку, що лягає шлейфом терпкості. Адже у тій чаші –  життя.

Передрікаю спокій. Смирення паводку, що суне силою розради з небес. Земля уповає на воду. Вода очищення лине відстанями з часу розділивши простір на «до» і «після». Невгамовна дикість врешті опанує хвилі спотикання осівши на мілину розуміння Предтечі. Івани і Павли… і навіть Юда заслужено відпочинуть на витавруванім нерозумінням Слові, бо паводок з вогню, і паче омиваючи, очищає незгоди з Богом – молюся. 
Молюся навпомацки неба, навшпиньки віри і тягнуся до серцебиття спокути аж поки з очей не виринають сльози вогню. Вогонь безчестям душ обпалює щоки – 
Горю. Я горю у нетліннім вогні Любові Всевишнього. Горю мовчки і не згораю – пекло. Боже! Мій Боже, чого ж ти покарав мене пеклом із раю!?
Не притаманна біль смиренному  спокою гарцює в молитві з лукавим ібо від лукавого позбавляючи омиває благодатним вогнем – не згасаю…
Ось воно як, допоки б’ється серце життя у тлінному тілі я тлітиму нетлінним Духом у просторі вічності відкаліброваної часом. Палітра звершень, мов драбина у царство небесне виринає спокоєм з язиків вогню. Очищена стаю на щабель вище, не озираюся, просто йду понад рівновагою вже не відчуваючи ані болю, ані печії, ані гіркоти… у роті. Йду утамувавши спрагу скорботи, йду впиватись щастям того попелу й пилу з якого зліплена Людина. Бо подих вічності вже на порозі.
На порозі мого дому оселилась закономірність, тепер, куди б я не линула, завжди повертаюсь до Отчого. Відкриваю двері навстіж та поринаю у Світло Любові. Ані стільця, ані столу, ані ліжка лише світла підлога, світла стеля, світлі стіни – пустеля, пустеля з благодаті, мов чорна кава у білому порцеляні. Може й гірка, але надто приємна втіха від пінного смаку, що лягає шлейфом терпкості. Адже у тій чаші –  життя. 
«Пий» – каже, подаючи мені. 
– А де ж тіло Твоє і з чаші?
– Не плутай праведне з грішним, бо це ж не кров Моя, а напій твого єства, тому пий і відчуй смак. 

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст

Народилася 24 січня 1981 року поблизу міста Виноградів) – українська письменниця, авторка поезій з вишуканим присмаком еротизму, філософських есе та прозових творів, казок для дітей. Дипломантка конкурсу Коронація слова 2011 в номінації «Романи» за збірку казок “Зірочка”. Лауреатка “Сорочої премії” ім. Петра Сороки (2021) в номінації “Денникова проза” за книгу “Етимологія щастя” Засновниця та редакторка культурно-мистецького інет-видання “Виноградівські Вогні”. Авторка книжок: «Світ Добра» (Карпатська вежа», 2012); «Етимологія щастя» («Український пріоритет», 2020); Співавторка: «Трикутник» («Лілія», 2017)

Залишити відповідь

…Я нестандартна у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва