іскаріоти

Плач новонародженого – це вияв його солідарності зі світом, який так само плаче (Книга Мудр 7, 3).

Яка безсмертна тиша ходою ночі увірвалась у свідомість прийдешнього дня. Заціпенілий світанок змалював повномісяць осінньої пори та поринув у безмір всесвіту.
Всюдисвіт мого життя потребує спокою, нетлінного спокою, миром помазаного і сльозами Спасителя. Рятуюся повноколами, ореолами грішних видінь грішних створінь, що натщесерце зривають дахи до болю розумного світу. 
А Ти казав про істину. Ти казав про совість, про мораль. Ти казав!...
Вітер роздуває попіл спалених мостів, і вже немає надії на повторну купіль. Тільки холод. Безмежний холод. Зледеніла душа, навіть не руки, пальці востаннє відтавровують лінії індивідуальності й завмирають у поруху руки, що осудом виносить вирок. Вирок не честі, не слави. 
Вони сьогодні гарцюють з лукавим. Чуєш? Хіба Ти не чуєш ту біснувату радість, хіба не бачиш безчестя і блюзнірство тваринної потали в куштуванні солодкого переможного торту?
Мовчиш, як завжди. 
А я, як завжди, вислуховую Твоє мовчання, усе до останнього слова, витираю щоки від сліз знімаючи мокрі окуляри, повертаюсь до Тебе обличчям і дивлюсь у очі.
Господи, Твої очі надто глибокі. Але, виявляється, тільки у їх безодні безсмертна тиша ночі вривається у свідомість прийдешнього дня. І завтра, коли я розплющу повіки сонце осяє мій спогад Тобою – купелем з Любові.
Вони сьогодні гарцюють з лукавим – святкують перемогу, й тішаться вкраденим сонячним променем Твого святого лику, розуміючи потіху гріхом. І поки їх безкінечний танець відкалібровує ходу первосвящеників із закликом до сповіді та причастя, я мовчки дивлюсь у Твої очі. І дякую, що маю місце у серці аби залишатись собою в Тобі, і Богом в людині.
О, Усюдисущий, яка безсмертна тиша ходою ночі вривається у свідомість прийдешнього дня.

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст