Іронія

…порнографія цього світу зашкалює

Без усвідомленості ефемерного потоку життя від небуття до небуття, від передзародкового проектування до післясмертного викривлення реальності відсутності себе. І завше так, коли вже повіриш у велич творення власної долі, підловлюєш на гачок свідомості безмір порожнечі й невагомості, незначущості полови, що розвіюється з кожним новим подихом Бога.
Він мовчки дивиться на страждання і муки душі, мовчки тривожить єство страхом не жити, але не померти.
Мовчки жбурляє у пекло перспективою на прощення за не твої гріхи наказуючи каятись.
Як же вдало тобі привив скрежет зубів, біль і прах умирущих. Як вдало ізолював від небуття до небуття, ув’язнив у реальність часу  в аспекті простору сповненого матерії вкручуючи в матрицю гвинтик нейронного начала – твоєї свідомості. Бо тої миті, як ти усвідомив себе собою в житті – ти є. Ти і є життя. 
Параноя, кажеш.
Не думаю. Це вимір тебе у зародку мене. Так, я викривляю простір і переломлюю світло пожираючи мастурбації й проекції еросу на зразок розпусти, бо порнографія цього світу зашкалює, а іншого поки не маю. От і тішусь одкровенням збочених…
Яка іронія Духу.

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст