Жовч

Без надмірної демагогії, без філософії, без надриву в голосі і пафосу в думках: боляче… Але я молюся. Божий Дух “рятівного кола” народжує і воскрешає – Україна всеохоплююча, вселюбляча, всюдисуща.

Третій місяць я німа. Я закатована в собі. Той відголос мене, що виривається зовні мерехтить проекцією людини загартованої сталлю. Тою, що брязкає, гуде та вбиває. Ґвалт емоцій нуртує в свідомості й не дає ради ані, душі, ані серцю, ані розуму: душа відштовхує, серце хворіє, розум не сприймає. В той час, коли свідомість вивертає очі на лоба і змушує мене дивитись приговорюючи: дивись, не відвертайся. Відчуваю, що нудить. Мене нудить війною. Хочу її виблювати жовчю…
Я наївна, все ще вірю, що цим процесом відбудеться очищення організму.
Не відбувається…сиджу на підлозі простору себе і мовчки волаю:
Ну, що, лукавий, ти награвся!?
Лукаво зміряв світ пітьмою й не вморився!?
Замкнув світи у людях і тішишся, що душі зжер!?
Чого гидотно кривиш писок, коли перед тобою Я!?
Вчиш ненавидіти, не любити… Вбиваєш підло і виригуєш хулу… На що же схожа та безодня твого черева проклята живущими на цій Землі!?
Ну, що, лукавий, ти догрався. Тепер гори! Гори до тла із тла нетлінної Любові якої сила спепелить пітьму й твоя тактична зброя вдарить ядерним зарядом в ціль, розбивши вщент твою пекельную тюрму.
Нехай станеться Світло!
Ну, що, лукавий, ти злякався. Піджав хвоста й поволі тлієш, не гориш. І сіє день майбутні миті вітром де тільки Єсмь – Любов повік.

21 травня 2022 р.

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст