«от-от»

…ми маємо минуле, маємо теперішнє і майбутнє, а часу «от-от» не маємо.

Ніч яка місячна, не ясная. Дощ тріпоче по думках вливаючи у розум нову реальність. Розум розпухає від люті. Йога здорового глузду, крізь тишу повітряної тривоги вкладає у буденне і таке дороге ліжко. Простір ковдри занурює у спокій подушок, обіймів та цілунків. І ти вже не хочеш думати про інших нас, які загубили життя у вирі війни, отак пішли собі вперед, а життя забули…
Простирадло вирівнює стан, і навіть, коли ти лягаєш геть скуйовджена, обперезує тіло ніжним шовком віддаючи шану холоду, тому, що зовні, а не всередині. Прохолода, таки, вривається у запах ореолу кімнати та лягає поруч мокрим чавканням весни і такої глибокої-глибокої ночі. 
Та вже за мить приходить ранок. Вривається літом понад самою стелею сподівань і яснооко бачить майбутнє. Майбутнє не тої війни, і часу не того; не тої долі і зовсім чужого виміру. Я би ладна прокинутись, але не сплю. Я би ладна заснути, але не спиться. Це тільки вочевидь тіло лягає відпочивати, коли розум глузує, потішає глузд депресією, яка неодмінно має минути. Принаймні, так кажуть психологи. Блакитний екран телевізору цілодобово марафонить. Новини  з фронту лякають і вселяють надію водночас. Факт деокупованих міст доводить до свідомого кінця розуміння людини, як Божої подоби  та образу… Люди народжуються, люди помирають, одружуються, розлучаються, люблять й ненавидять…Невже таким він і є кінець? Ось таким – буденним? Здається, війна Добра і Зла от-от має закінчитись. Я собі подумала з цього приводу: ми маємо минуле, маємо теперішнє і майбутнє, а часу «от-от» не маємо. 

 05.06.2022 р. 

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст