Сію, сію посіваю…

Течи.
Розтікайся і сійся полум’ям мов вогонь,
Родися язиками у душах теплом і грій,
Смутком приспаної долі, лелій ту жарину
У долонях  буденних років, людино,
Во славу доньок своїх і синів. 
Живи.
Возрождайся, Боже, пеленою в 
Материнських руках, обвивай чистотою 
Життя  у яслях бо діти…
В батьках, як Бог у людині. Як Любов у родині – 
Сім’я. 
Сійся.
Сіменем сійся, як тато у мамі, як Ти у мені, як я – у Тобі.
Візьми цей дарунок подихом в небі
Від мене Собі. І нехай у життєвій безмежі почує людина
Молитовно-бентежні, мовчазні слова золоті.
Золотом сипле зима.
Не сама  - пліч-о-пліч з весною
Там де літо осінню марить,
А я – Тобою.
Сійся, боже у душах Любов’ю.
 
Босими ногами по голих околицях,
Ріками. Морями.. шовкова бруковиця
Понеслася  словами  і лиця
Змінилися тінню між блідої буденності
На краю.
На краю того світу край життєвості.

Хіба ж то не правда

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”