Обітованна

…відкорковуючи пляшку іскристого, хочу облюбувати собі нову галактику у новому всесвіті

Еволюція несусвітньої брехні колихає надмірні сподівання людяністю. А чи правда, що Homo sapiens вичерпав себе як вид? Чи правда, що вид по суті своїй зник і по роду відкалібрував свідомість пам’яттю минувшин? А чи мій зір далекоглядний і може розмежувати вакуум від плазми? Безліч ідіотів живе у мені. Їхня шизофренія жорстка на до тик  і жорстка без дотику…
Точка опори мов той цвях, що вдерся у власну ногу та виріс пекучим чиряком – і позбулася б його, але кров застигає у жилах від усвідомлення того, що рана кровоточитиме. Природа болю поза свідомістю, але на нервових закінченнях. І коли мені кажуть: всі хвороби від нервів, я мовчу. Мовчки сповідую, мовчки проклинаю, мовчки дякую, мовчки молю… але не погоджуюсь, бо всі хвороби від мене, від тебе, від нас.
Ми вболіваємо один за одного прикрими клопотами там, де має місце бути Любові. Тої самої з великої літери, з надривом у думках, емоціях і глибинним вмістом в ореолі душі. 
«Мій душа давно зіпсутий» – якось сказав знайомий голос. 
Може, його не слухати, може не чути, забути, забити, знітити…за… заґратовані у Бозі і в Його немилості; замучені лукавим і в його всепоглинаючій аурі, вічних, ти чуєш, вічних життєвих спотикань.
То вже би впасти, чи що!? Впасти з твого неба, зіпсувати зірки і випльовуючи хулу піти світ заочі! Піти з цього світу і не цього також… але піти. Піти у безвість безумства і більше ніколи, ніколи, ніколи… не плакати через те, чого не можеш змінити. 
Відкорковуючи пляшку ігристого, хочу облюбувати собі нову галактику у новому всесвіті і нехай серед простору небесних світил буде твердь, і буде вона зватися Земля… Обітована.

Світлана Кедик

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст