Безвість

хочеться слухати класику гучно увімкнувши програвач; хочеться вибрати ту платівку, яка раритетно і з легкістю поведе за собою

По опівночі вимкнуть світло. Зморений комп’ютер глибоко вдихне і «ляже спати» до наступного разу. А я нарешті відволічусь від миші та кішкою прокрадуся до нього під ковдру. Може, навіть і замуркочу. 
Вперше за довгі місяці хочеться пригорнутись до подробиць найінтимніших моментів подружнього життя; хочеться викинути мотлох з голови і страх з свідомості; хочеться слухати класику гучно увімкнувши програвач; хочеться вибрати ту платівку, яка раритетно і з легкістю поведе вогкими спогадами у майбутнє… Саме так – у майбутнє, це не описка. 
Плямками, плямами найяскравіших фарб розкуйовдити емоції та розлити їх на околиці сподівань. Затерти закарлючки випробувань і викинути той олівець, що малює графітом надто чорні лінії, смуги і смужечки. Вирівняти його гостроту так, аби імпортовані з закордоння світогляди не мали спокуси взяти когось у полон. Але ні, я його не зламаю. Він порине в самотність. Може, зрідка проколюватиме небо краплями дощу, розрізатиме гладь чорних хмар і зливою стікатиме щоками загублених в собі людей. Так буває. Їх шукатимуть. Вони шукатимуть себе. І одного дня взріють стержень у власній глибині. Саме тоді лінії спростовують буденність стираючи попередню історію. Так і живемо – на віхах один одного. Малюємо надії, стверджуємось у діях і віримо. Віримо в те, що наш слід не зникне, не зітреться з карти всесвіту, з карти пройденого життєвого шляху, а рівномірно поведе у вічність. Дорога в один бік зовсім не лякає з огляду на те, що ми всі туди прагнемо.
Назад немає вороття,  – скажете ви.
Так, – відповім, – тільки спогадами в майбутнє. Бо на околиці власного кінця, що так безповоротно дарує новий початок взріваєш причину свого перебування тут – на Землі, у житті, у всесвіті. І в чому вона полягає? У наслідку бути тут і зараз. Це єдина мить, що повторюється знову і знову й веде спогадами в майбутнє.
Вперше за довгі місяці хочеться пригорнутись до подробиць найінтимніших моментів подружнього життя; хочеться викинути мотлох з голови і страх з свідомості; хочеться слухати класику гучно увімкнувши програвач; хочеться вибрати ту платівку, яка раритетно і з легкістю поведе за собою…

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст