Абсолют

Я застигла, мов камінь. Заціплена, стиснута, зранена, зламана… і вже не підлягаю ремонту

Розпізнаний не мною, а диким змаганням бути. Бути тут і зараз. Бути вчора, сьогодні, завтра. Бути водночас всюди, і водночас ніде, але бути, бути, бути… вигравати мелодії екстазу від самопізнання,  і самовеличі, і самолюбування. Всеохоплююче і жадібно ковтати звук кожної ноти тактично розділяючи на октави. Інструмент пізнання обирає останню варіацію… за нею тільки дотик миті продиктованого часу. Бо коли людина приходить у цей світ, він стає часткою неї – спустошує долю буття і заповнює долю життям. Так, чи інакше – це доля, до-ля. Частоти відповідної закономірності впроваджують правила гри. І ти звучиш саме так, як диктує доля. Велика доля правди у тому, що свій ритм і темп обираєш сама. Ось так і звучиш – у невблаганній самотності. 
Монотонність віри наближує до високих нот та змушує тремтіти від натягнутих струн. Хвилі збільшують, а чи зменшують свою дію у просторі і часі даючи тобі шанс часом, бігти, часом йти, часом зупинитись аби надати речам відповідні імена. 
Я застигла, мов камінь. Заціплена, стиснута, зранена, зламана… і вже не підлягаю ремонту. Розпізнана не Тобою, а диким змаганням бути. Бути тут і зараз. Бути вчора, сьогодні, завтра. Бути водночас всюди, і водночас ніде, але бути, бути, бути… бути з Тобою. 

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст