Гармонія

…у безодні свідомості, що тривожить хаос лише своїм існуванням

Коли бачиш картину незбагненного світу і маєш обмаль сили, аби домалювати візерунки втіхи.
Коли розумієш тишу спокою і маєш мінімум рівноваги аби втримати амплітуду хвилювань.
Коли взріваєш Бога, а чи бога у інсуючих і не існуючих вимірах  і маєш мінімум розуміння аби прийняти Їх справедливість.
Коли бачиш істину у власних долонях і маєш поламані пальці аби прийняти хід історії.
Коли живеш сьогодні за вчора і за завтра і маєш пустку замість часу у склянці буття.
Коли жеврієш вирієм думок та відпускаєш у лет найзаповітніші мрії і маєш зовсім трішки здорового глузду аби залишитись тут.
Стати тут, де ти є. У тій миті, чи з Ним, чи без Нього. Стати думкою, словом, дією. Стати рівно й не ворушити хвилі всесвіту, не рвати струни що і так натягнуті до неможливості тримати звучання. Стати миттю і враз прожити життя. Прожити люблячи і в любові. Прожити з трепетом радіти кожному ранку і кожному вечору. Прожити цінюючи день та ніч за вміщене у них Світло. Прожити старанно без натяку на смерть. І не плакати, не ридати… за обставини, що вміщені не тобою. Вчергове прийняти пігулку щастя, усміхнутись зараз, тут, де ти є.
Де ти є!? – кричала вона у безтямі, сидячи на підлозі у ще теплій хаті. – Де ти є!?
Домашній простір мовчав, просто мовчав. Він звик мовчки дивитися на те, як вона страждає. 
Бачити картину незбагненного світу і мати обмаль сили, аби домалювати візерунки її втіхи.
Розуміти тишу спокою і мати мінімум рівноваги аби втримати амплітуду її хвилювань.
Взрівати Бога, а чи бога у інсуючих і не існуючих вимірах  і мати мінімум розуміння аби прийняти Їх справедливість відносно неї.
Бачити істину у власних долонях і мати поламані пальці аби прийняти хід її історії.
Жити сьогодні за вчора і за завтра і мати пустку замість часу у склянці її буття.
Жевріти вирієм думок та відпускати у лет її найзаповітніші мрії маючи зовсім трішки здорового глузду аби залишити  її тут – у безодні свідомості, що тривожить хаос лише своїм існуванням. 
Ось яка вона, доба приречення – Божа симфонія.
Гармонія.

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст