Нескорені

Нескорені і грайливі, якось, не зуміли прижитись у формулі Бога маленьким, але значущим приписом – смиренність

Падають свічки.
Свічки падають і не гаснуть, але й не палають. Виключи лампу мороку – надто ріже очі. 
Людей вже нічого не мучить: ані страх, а ні біль, і навіть вони – один одного. Час зупинився. Застиг. Певно, це і є твердість абсолюту. Ота кресана скала скрижального типу, що мільйони років тому подарувала Заповідь Життя – Живи.
Живи не для того аби вмерти, не для того аби жити в раю, чи в пеклі, ще в якихось ілюзорних світах… живи, бо ти є життя. Ти є синтез Духу і тіла. 
Душа зніяковіла. Бо людей вже нічого не мучить: ані страх, а ні біль, і навіть вони – один одного. Час зупинився. Застиг.
Падають свічки.
Падають свічки у темну глибину безодні, часом освітлюють днище, часом пірнають без намацування м'якого стікання залишками воску, що вже давно перегорів… 
Падають свічки. 
Повільно. 
Без емоцій. 
Падають вогнями-примарами – покора.
А колись були нескорені. Нескорені і грайливі, якось, не зуміли прижитись у формулі Бога маленьким, але значущим приписом – смиренність.
Ну, нехай так і буде – нескорені, ні перед Ним, ні перед собою повільно, без емоцій падають залишками воску, що вже давно перегорів.

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст