Сансара

…зваблена і спокушена піддаюсь пристрасті сну

Вечір не шкодує моєї уяви й настирливо кличе у темряву, каже: “Поки є зірки”.
Я виймаю кабель живлення і йду. Відрізана пуповина електричним мереживом волочиться за мною, час від часу іскриться вогниками спалюючи за нами сліди.
Сліди вікових тремтінь, нашарування історії у видовищах та круговертях доль. Та й долі ніякої немає. Є лише вибір морального перебування на Землі. Як людина, я маю вибір – жити, або жити тут і зараз. Нісенітниця про рай і пекло, про відмолення гріхів чи нірвану, це також кола сансари. Бо ти народився тим, ким ти є. Той, хто ти є проживе життя тобою. Ти – помреш, а Той залишиться поки є зірки.
На щастя, я ще тямлю себе та рівновагу струму, що проходить крізь моє тіло. Кожного дня відточуюючи трепет серця в моїх грудях, імпульси в тілі, команди в мозку та світло в душі. Я ще не зовсім машина. 
Я людина з машинальним поглядом у суцвіття віків. Не ідол, але народжений Бог, що їсть, п’є та розмножується. Їсть істину, п’є суть та розмножується свідомістю. Насправді усамітнене “Я” складається з величі нас, бо хтось з нас їсть, хтось п’є, а хтось розмножується. У сукупності систем і теорій народжується аксіома – життя. Це твердження не потребує доведення. Проте, даний постулат суперечить єдиному факту – смерть. Певно, в цій суперечці і є проблема людських страждань. Адже щоночі, без вагань і болю ми помираємо поринаючи у сон, і народжуємось  щоранку, коли прокидаємось. Чим не нірвана? 
Вечір не шкодує моєї уяви й настирливо кличе у темряву, каже: “Поки є зірки”.
Я зваблена і спокушена піддаюсь пристрасті сну. Бо поки є зірки, я можу помирати й народжуватись знову і знову. 

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст