Бог-терорист 

Людина розпадається на молекули й атоми власних переконань і вже нікому зліпити плоть від плоті, нікому вдихнути Дух сотворивши живу душу

Безсоння приходить ратово. Раптово вмикає чуттєвість у зону досяжності, байдуже відкриває очі і дивиться крізь лампу зарядженого світла. Тим часом, ніч стікає годинами, та ріками – безболісно несе у прірву вимитого каміння некаяттям, а проклинанням усього сущого, що бере свій початок із пекла. А якщо пекла не існує? Тоді що? Тоді звідки родом Лукавий? 
Яка безцінна суть думок, коли не хочеться спати. Можна поринути у спокій і не думати; можна залишити себе у часі, а самій пірнути у простір; можна відчути першопричину існування Всесвіту та наслідок причинного місця згідно якого з'явилася я… можна все, лише неможливо заснути, відтак і прокинутись. 
Місяці несамовитого болю таврують слова мовчанням невідмоленого пробачення, згідно якого пробачити неможливо, але треба.
Я вже не витримую напруги. Йду спати. Моє ліжко комфорту вкладає мене в подушки, закриває ковдрою і змушує дивитись у порожню стелю історичних варіацій, що століттями витоптуюють дорогу страху і болю нужденних спокою та любові. Тоді навіщо воювати!?
Яка ціль того нескоримого безглуздя емоційних катаклізмів, що приводять до апокаліпсису людини. Людина розпадається на молекули й атоми власних переконань і вже нікому зліпити плоть від плоті, нікому вдихнути Дух сотворивши живу душу. Нікому, бо той, що вчора творив сьогодні вбиває – Бог. Бог-терорист під приводом абсолютного природного відбору нищить людство Лукавим кажучи: “Від усілякого дерева в саду ти будеш вільно їсти; а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього; бо того ж дня, котрого ти покуштуєш од нього, смертю помреш.”
То нащо, кажи!? Нащо Ти помістив те дерево посеред Раю!? Смієшся? Ну, звісно аби ми перетворили його на Пекло. Мучились і помирали в ньому знову і знову. 

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст