Мікстура для Бога

Ось так, Він п’є і вдовольняє своє Его 

Не вір сему світу, бо він не твій. Не віруй у Бога, який кривдить тебе. Не вір у добро, бо у всякому добрі є зло, але знай, що у всякому злі є добро. Не піддавайся Антихристу, бо ти є Христос і твій шлях і твій хрест се є життя. Життя твого імені, твоїх чуттів, бередбачень та сподівань… але не вір собі, бо ти є Лукавий – Лукавий во імені Господа і Господь в Лукавому. Не вір сему болю, що гризе зсередини. Не вір слезам і гримасі віщих снів. Не вір людям і не люби їх, як ближніх своїх, бо твоя любов вбиває.
Вбиває?
Вбиває і творить з попелу. Ліпить реальність загратових доль у свідомості бути собою – людиною. І не хулити на Отця, і не ослухатись поївши яблука, і не народжувати в муках, і не здобувати їжу у поті чола… і не гнівити ані себе, ані Величного, що дає снагу у віру і силу любити, та разом з тим і ненавидіти. Ні. Не вір!
Не вір тим очам, що прагнуть здорового глузду і тих горизонтів, що у далекому космосі вбачають якусь форму життя, бо вони бачать тебе у далекому минулому на відстані десятків тисяч світлових років. Не муч душу навиками виживання за для блага тіла, бо тіло тлінне. І завтра… завтра ти помреш. Помреш у цьому безкрайому космосі життя за для того аби стати пилом буття. По інерції, тебе викинуть у найвіддаленіші галактики задля стабілізації нових ядер. Бо тут на Землі ти є пил земний, а там – пил космічний. Ані твердь земна, ані небо не дають порятунку ані тут, ані там.
Не вір сему світу. Не губи себе передчасно, ти маєш місію. От і живи відцуравшись від болю. Будь деревом – рости і давай плоди. Бо жертовність немає ніякого значення. Твій біль і сльози, лиш твої, світу вони не потрібні. І ти не потрібен у всій своїй непорочній величі.
Бачиш, ілюзія марнотрацтва елементів з яких складаєшся дає збій. Так виникають чорні діри. Однієї миті ти опинишся за горизонтом подій. Там і не пекло і не рай. Там тільки ти у всій повноті чуттів. Квантові емоції дозволяють бути всюдисущим. 
Не вір сему світу, бо він не твій і ти не його. Ти є дещиця акту єднання. І коли фізико-хімічний склад твого розуму це прийме врешті усвідомиш себе колбою з мікстурою для Бога. Ось так, Він п’є і вдовольняє своє Его. 
Поглянь, ото сидить і  фальшиво грає ідею доль, без натяку на композицію. Ростер фарби на перспективу, а об’єму не виходить. Плоскі люди блукають по Землі, наче хтось приплюснув. Зникає тривимірність і твій плоский світ виводить формулу абстракціонізму у почуттях. Бо те, що ти відчуваєш за горизонтом подій – надлишок реальності зі світу, де світло залишається на вік віків. Бо нездатність бачити малює бар’єр зі свого боку чорної діри. Ані білило, ані чистий аркуш не виправлять ситуації, бо Він перевершив себе і свій план універсуму.  

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст