демагогія Господа

Люди вірують…

‒ Той хто має абсолютну владу і навіть той хто її прагне не може бути невинним ангелом. А ‒  Богом?
‒ Час витікає з ночі клопітким сном. Ти ладна оповити простір міфом, та ілюстрації зникають в уяві. Чорно-білий фон диктує квантову реальність. Ми ‒ кванти. 
‒ Заколисай мене спокоєм. Подихай над вушком чергову казку у проміжку між сном та бадьорістю. А я зірву тишу ночі і прикладу до твоїх вуст ледь чутним цілунком. Бо день, як омана. Ти обманюєш мене в напівприсядки. Я можу навіть не відчути полуди, що літнім жаром опускається на тіло. 
‒ Праведні муки в іпостасі купелю з норову людського. Розірвані грати, розбиті друзки, роздерті простирадла сну, розкуйовджені чакри… усе на ніч. Вдивляючись в казку темінь малює привиди світла і тоді мізерні плямки і великі плями формують струмінь єства. Усе від Бога. Усе… 
‒ Ким би він не був, хай навіть і лукавим. 

Лукавий бог лукавить сидячи на абсолютно лукавому камені. Витісує життєві таблички з долями та роздає людям. Люди вірують і тому не малюють собі ідола, а приймають того який є у їх суті.   

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст