А ти пішов

А ти пішов
А ти пішов... І що тепер? Ридати?
Пущу сльозу і буду жити далі, –
бо сам не раз казав, що сильній жінці
не дуже личить маска із печалі!...

А ти пішов... І що? Земля спинилась?
Та ні, з орбіти ніби не злетіла, –
ті самі зорі, той же шлях Чумацький,
лише моя оселя опустіла...

А ти пішов... Я, звісно, не радію,
але і не дзвонитиму щодня – 
сказав ти ясно все, беззаперечно
й нічого більше не чекаю я!

Бо ти пішов... Закрив назавжди двері,
проте ключі у мене залишились –
і лиш мені зробити так під силу,
аби для чогось нового відкрились...

Чекає
Ой кувала зозуленька
з ранку і до ночі – 
вже за милим дівчинонька
видивилась очі...

В хаті вже поприбирала,
щоб було чистенько –
за роботою не дуже
і болить серденько...

Воду носить із криниці,
наварила їсти –
цілий день вона в роботі,
нема часу сісти...

Вечір сіла край віконця
трохи вишивати –
закриваються щось очі,
стали вже дрімати...

Уже місяць в небі темнім
показує ріжки –
а вона так хоче спати,
втомилися ніжки...

Та не будуть оченята
у цю нічку спати –
бо миленького немає,
треба почекати...

Так літа пливуть дівочі
з вечора до рання –
краще б було молоденькій
не знати кохання...

Марина Бабинець