Він сьогодні має що сказати і показати людям

Сьогодні була на персональній виставці молодого художника, графіка-сюрреаліста, самоучки Оттіло Ковача, колишнього свого студента Виноградівського політехнічного технікуму (навчався в 1978-1980-х роках). Про неї мріяла і чекала, хотіла її побачити роками. Ще 14-річним підлітком, в конспекті лекцій на полях зошита, по предмету технологія металів і конструкційні матеріали, який в групі читала, побачила вдало ним намальовані дружні шаржі, олівцем накидані портрети однокурсників. Вже тоді в них проявлявся його чітко виражений природній талант, бо на його малюнках кожний зображений персонаж відрізнявся притаманним лише його характером і рисами обличчя. 

Тихим, сором’язливим, дуже скромним був тоді Отілла. Але відчувалася в нім висока культура поведінки, уміння по-своєму відчувати і бачити навколишній світ, вникати і уміло аналізувати його. Потім доля знову звела нас в клубі творчої молоді, при Виноградівському керамічному заводі, спочатку для митців художнього розпису, його заснував художник-дизайнер цього місцевого потужного підприємства Олександр Маринич. Потім Василь Кіш привів до цього клубу поетів і прозаїків, людей творчого літературного нахилу. Кожне заняття було наповнене цікавим змістом. Вчилися один в одного, обмінювалися думками, напрацьованим власним досвідом. Тоді, в фойє, на той час найпрестижнішого в районі міського кінотеатру “Промінь” вперше виставились молоді художники. Їхні роботи належно оцінили мешканці нашого міста. В експозиції цієї виставки, між ними були і перші картини митця-початківця Оттіло Ковача. Та найглибше враження на мене справив його триптих “Рожеві фламінго”. Його побачила в приватній колекції однієї з моїх подруг, до якої заглянула в гості.я не могла відірвати очей від побаченого природнього дива так виразно і вдало вихопленого художником.

До води зліталася стая рожевих фламінго. Видно спека змусила їх опуститися на землю, перервавши свій політ. Одні змахували крилами, зганяючи свою втому, від далекої дороги, другі – задоволено хлюпалися у воді, треті – кружляли навколо, вибираючи своє місце для нетривалого відпочинку, четверті – вже налаштовувались на політ… Я уважно розглядала кожний штрих цього триптиха… Спочатку не звернула уваги на підпис митця. Сама робота була в полі мого зору. Потім, побачила знайоме прізвище – Отілло Ковач. 

– Ти що до мене прийшла розглядати картину, чи поговорити зі мною – вовтузилася подруга. І чай охолов, і фільм скоро почнеться, – невдоволено буркотіла. 

– Ну, не сердись, будь-ласка, не кожен же день побачиш таку красу. Я не стала вдаватись в подробиці, щоб зайвий раз її не дратувати. Не хотілося псувати її настрій.

Потім в 1996-му, в стінах історико-краєзнавчого музею, що в той час був розміщений в стінах монастиря монахів-францисканців римо-католицької віри, яка в радянські часи була заборонена, і щоб будова не пустувала, вона стала слугувати народу як музейне приміщення, знову побачила  роботи свого колишнього вихованця. Вплив на його формування, як митця мали дві творчі особистості, дійсно фанати живопису – Олександр Маринич та Микола Пап. Останній прилетів до брата з Сполучених Штатів Америки і на протязі двох місяців написав десятки полотен. В подяку за те, що Виноградів – його рідне місто, і звідси пішли витоки його творчості, у костьолі Святого Яна Капістрана він влаштував свою персональну виставку, яка пройшла з небувалим успіхом. Це був потужний прорив у житті Миколи Папа. А по поверненні в Америку, його змила хвиля океану і вже сумна новина про його неочікувану трагічну смерть нас приголомшила усіх…

 

Тривалий час ми зустрічалися рідко. Рідко десь бачились в натовпі. Знала, що одружений. Дружина Світлана працювала медсестрою в реанімаційному відділенні, згодом перевелася в хірургічне. Став батьком двох синів – Норберта і молодшого Оттіла. Діти успішно навчалися в третій міській ЗОШ імені Жігмонда Перені, де десятки літ успішно діє угорськомовна форма навчання. Зараз обидвоє його хлопців проживають в Угорщині. Молодший став архітектором і видно, по генах, від батька перебрав хист до малювання. Старший шукає себе. Сам Оттіло роками працював контролером Виноградівського відділення акціонерного товариства “Закарпатгаз збут”. Звільнився і повернувся до малювання.

І ось, сьогодні, творчий його звіт перед земляками. В експозиції виставкової зали “Імпасто ”  – 38 неповторних робіт. Вони мене приємно здивували, вразили, коли хочете почути, щиро додам: приголомшили. В кожній роботі відчувається рука зрілого майстра, який непросто накладав олійні мазки, а дозрів і йому є що сказати і показати людям сучасної доби. Як у своєму привітанні відмітив давній його товариш по пензлю Олександр Маринич, що сюрреалізм не просто живопис. Це – суміш людських снів і реальності. І глядач, що дивиться і вникає в зміст написаної митцем картини або в ній бачить все, або нічого. Але байдужим не залишиться ніхто. Його молодий колега Владислав Беланінець дав високу оцінку роботам Оттіли Ковача і запевнив присутніх, що вже в нім зародилися цікаві ідеї, над якими намірений далі працювати.

І ще важливий момент: позитивним у виставці є те, що до кожної роботи, яка експонується зараз у виставковій залі художник дав коротке своє пояснення. Це дуже важливий його крок, бо глядач який вперше опиняється в полоні незнайомих йому речей, отримує підказку від художника і тепер більш вдумливо і уважно розглядатиме побачені тут картини, знаходячи в них щось приховане від іншого ока, чисто пережите у враженнях своє відчуття. Дуже виразні і цікаві роботи художника “Місячний світ “, Біль безпорадності”, ” Я плачу”,”Прометей”, “Танець на клавішах піаніно”; 

прискіпливо вдивляєшся в його картини: “Гормональні порушення”, “Буря в моїй свідомості”, “Прояв наших характерів”, “Людина, загнана в кут”, “Берег”, “Останній кубок”, “Сподіваюсь, це залишиться між нами”, “Перла мідії”… Його роботи треба просто бачити очима, сприймати відчуттями і сприймати та вболівати душею… Бо життя пройти, не поле перейти. І кожного на його дорозі чекають злети і падіння, болючі втрати і вдалі прориви, радощі і розчарування. Aле попри все найважливіше завжди залишатися Людиною, бути самим собою.

Марія КОНКІНА, 

очільниця Виноградівського відділення ГО МАЛІЖ