П'ятниця, 26 жовтня 2018 20:10

Відкриті очі мертвих канонірів

Додала
Відкриті очі мертвих канонірів Відкриті очі мертвих канонірів

«…І ти хотів би кричати а тільки хихикаєш бридко

І ти хотів би перетнути каламутну ріку

А лише масажуєш коліно яке огортає звичка»

Добра скиба домашнього хліба товсто намащена свинським жиром, зверху щільно присипана цукром – твори Василя Горвата. Я би  не окреслювала їх ані поезією, ані прозою, ані поемою, ані  будь-яким іншим жанром. Чому? Просто так. Мені просто так хочеться.

Хочеться читати і дочитувати до кінця, до визначеного автором усвідомлення без триточковості. Тільки крапка. Сегменти, фрагменти, ореоли, імітації – підсвідомість без рівня, лише певний простір у який або падаєш, або пірнаєш. Василева непоезія визначає стандарти з часткою «не», бо розумієш дивну і таку закономірну особливість – себе. Особливість себе у просторі, у світі простору звуженого, стиснутого до міри чорної діри у бездонному космосі мислень. Де ж у цьому хаосі зірки? Впритул якого зорева вони освічують найсокровенне – діалог з душею. Оминаючи Дух вона – душа принишкло випльовує усі негаразди життєвих позицій, реве і рве, приговорюючи – «Ні, я не плачу, не плачу…» А треба платити, у цьому житті і не в цьому також за все треба платити. Дивний каламбур асоціацій з присмаком малого міста, вузьких вулиць з однойменними назвами страху  і болю не жіночого роду.

Невже все на що здатний пан Василь – це купа асоціативних речень складених у натюрморт з «зелених кроликів», пропорційно помножених на абсурд словотворень?

Автор без емоційного жанру формує миті вібрацій – то розтягає, то звужує простір. Уява багрянцем виливає чи то кров, чи то вино на тло розуміння. Розуміння того чого розуміти не варто. Не варто пояснювати зміст, але варто його віднаходити; не варто шукати суть, але варто її усвідомлювати; не варто ловити сюжет, але варто малювати уявою; не варто роздирати полотно чужими фарбами, але варто малювати, малювати власні інтерпретації. Тому без особливостей, без асоціацій буденний жанр нового часу доби у якій Василь Горват вмістив зірки впритул до підсвідомості. Вони житимуть, скнітимуть і навіть будуть світити крізь товщу буденності народжуючи для читача сяйво на стільки сильне на скільки дозволяє його світогляд. І не важливо чиє небо проткнуте зорями, важливо, що вони є. Бо…

«Коли прийду

Й обнявши мрію

Сконаю весело мов сніг

Ніхто сказати не посміє

Що я нічого ще не встиг»

«Зірки впритул». Згідно постулатів літературного жанру, усіх законів і канонів мала б надати чітку характеристику творчого доробку автора. Та я нездара у питанні критики літературного твору. Звісно, вмію аналізувати, проте Горватова збірка не піддається аналізу. Вона, як то кажуть, вставляє акцентами. Якщо чесно, Бог його знає, що там він собі думав коли писав і сам певно не взріває глибокої моделі того, що створив під плином часу і часовим плином подій. Але без сумніву, це «те», що чіпляє, хай навіть сумбурністю. На те він і є постмодернізм в українській літературі з усією глибиною філософської думки. А читач вже нехай розгрібає плутанини сучасної свідомості, іронічне осмислення минулого та попередження про небезпеку розумової деградації. І тільки одне судження набуває ознаку мого пронизливого погляду «У полюванні на сина». Певно, автор полює на сина в собі і без Месії тут не обійтись…

Книгу читала ззаду наперед. От і судіть який:

«… нам грудень випав цілу ніч

Пожовклі душі раптом стали сірі

В цю ніч вони прозоріші аніж

Відкриті очі мертвих канонірів»

 

Довідково:

Василь Горват – письменник, журналіст, член Національної спілки журналістів України.

Презентаційний захід нового видання Василя Горвата  нещодавно відбувся в читальній залі Виноградівської бібліотеки. Застуканий часом письменник згодився поспілкуватись з філологами, викладачами. Обрав прискіпливу тему: шкільна програма з української літератури. Я би не сказала, що аудиторія зарясніла цікавістю та ініціативою відкривати в дітях любов до читання, а не нелюбов до примусового перечитування старої, доброї класики. Горват запропонував подарувати школярам шмат літературного пирога перемащеного сучасним кремом  новаторства й свободи  у слові, незалежно від штампу  «прізвище автора». І головне з перших завдань не у міністерстві освіти, а ініціативі викладача, який пропагуватиме знайомство учнів з сучасною літературою, особливо коли її творять їх вихованці.

 

Світлана КЕДИК

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні пости від Світлана Кедик