Середа, 20 листопада 2019 20:50

Зцілить Вітчизна рани і героїв своїх народ не забуде повік

Додала
Вадим Олександрович Турченко Вадим Олександрович Турченко

20 листопада Вадиму Олександровичу Турченко виповнилося б 45.  Та вже 5-ий рік перебуває у небесних вимірах. З гранітної дошки уважно споглядає за ходом життя своїх односельчан, близьких і рідних, за внуком Вадимом, який щодня прямує до школи і проходить повз дідуся, віддаючи йому честь і шану...

… Цей підрозділів Збройних сил України з вдячністю, теплотою і любов’ю наші співвітчизники називають «Зеленими беретами». Мов ангели-охоронці вони завжди залишаються в тіні. Про них рідко говорять і мало пишуть  в засобах масової інформації. Та в годину випробувань, коли лицем в лице з небезпекою опиняються,  кожний з них  готовий стати у двобій, а при необхідності віддати навіть найдорожче – своє життя…

У будні і свята прикордонники самовіддано, справно і чесно несуть свою нелегку службу, Надійно охороняють територіальну недоторканість і цілісність священних рубежів української держави, безпеку, мир, спокій, щастя та долю рідного народу.

 Чотири роки тому, в останній день березня, у село Матієво надійшла сумна новина: серце 40-річного прикордонника, старшого прапорщика Вадима Олександровича Турченка (20.11.1974 – 31.03.2015) зупинилося. Завмерло при виконанні відповідальних службових обов’язків у районі Маріуполя Донецької області. Чоловік богатирської статури (мав зріст понад 190 сантиметрів, вагу 100 кг) віддав охороні державних рубежів України 22 роки свого життя. Для молодих прикордонників, всіх тих, хто його особисто знав, зустрічався, спілкувався, ніс поруч службу, був під надійною опікою, як наставника, він назавжди залишиться у теплих спогадах і світлій пам’яті, бо герої ніколи не вмирають.

Народився 20 листопада 1974 року в одному з найбільших промислових центрів України – Кривому Розі. Місто славилося своїм  гірничо-збагачувальним комбінатом по видобутку залізної руди та потужним металургійним заводом «Криворіжсталь». Тут діяли 28 вищих та середньо-технічних і професійних навчальних закладів. Славилося воно і як осередок просвітянських, духовних та культурно-мистецьких надбань. У Кривому Розі  працювали його батьки, народилася сестричка Тетяна. Потім родина Турченків переїхала в Інгулець на Херсонщині. Діти продовжили навчання у місцевій середній школі. ЇЇ успішно закінчили. У 1992 році був призваний до війська. Свою службу розпочав в прикордонному відділенні «Дружба» у місті Чопі. У 1993 році направлений на навчання в Хмельницьку прикордонну академію. По її закінченні отримав звання прапорщика та посаду інспектора прикордонного контролю І категорії. Приступає до нелегких трудових буднів по охороні державного кордону України на КПП «Вилок».

Якось молодий прикордонник заглянув до місцевого універмагу. Хотів придбати необхідні туалетні засоби особистої гігієни. Його обслуговувала молода продавчиня Єлизавета Грабовська. Своїм уважним поглядом очей, стрункою поставою та увагою і добротою вона полонила його серце. Зустрічалися недовго. Побралися. Так у Матієві появилася нова сімейна пара. Згодом у родині увагу переключили на двох донечок – Іринку та Діанку. Швидко підростали дівчатка, формувалися і росли, мов з води. Обидві успішно закінчили школу. Продовжили своє навчання у Мукачівському аграрному коледжі. Обидві освоїли ветеринарну медицину і з дипломом зоотехніків повернулися додому. Підійшов час і дівчата повиходили заміж. Молодша Діана за чоловіка вибрала вчителя фізкультури Тараса Шетелю. Грали весілля 19 листопада, сім років тому. А через рочок порадували батьків народженням внука. На честь дідуся його назвали Вадимчиком.

Як Вадим Олександрович тішився, коли на хуторі Чонкаш (село Притисянське) по зеленій траві його внук зробив перші свої кроки. Беззупинно лепечучи найзаповітніші слова «ді-да, ді-да» малюк грайливо падав у його дужі чоловічі обійми. Як він тоді мріяв, що коли Вадимчик підросте і матиме бодай сім рочків, повезе його у рідне місто. У Кривому Розі покаже найбільший у Європі квітниковий годинник, діаметром 22 метри, унікальний ботанічний сад, музичний фонтан, котрий під чарівну музику відтворює шість дивовижних видів водяних композицій, єпархіальну школу іконопису імені Андрія Рубльова, на екскурсію його поведе  в історико-краєзнавчі музеї.

Ці дідусеві задуми так і не збулися. Вже без нього внук пішов у перший клас, навчився читати, писати і рахувати, відсвяткував Свята Букваря, Святого Миколая, Новорічну ялинку, Різдво…

Дочки – Ірина та Діана

…За роки родинного життя ніс службу на різних прикордонних відділеннях: Чоп, Вилок, Лужанка, Дзвінкове, Косино, Дяково, Солотвино, Парубне… За сумлінну роботу нагороджувався численними подяками, грамотами, орденом «За хоробрість»…. Дружина навчилася ніколи не розпитувати чоловіка про його роботу. Мовчки збирала його на чергування. Терпляче виглядала з роботи. По радісному скавчанню вівчарки, що зустрічала господаря біля воріт, підстрибувала і вдячно облизувала його руку, вона здогадувалася про повернення з чергування  чоловіка. Коли чула його голос, який з ніяким не сплутаєш, відчувала як серце шалено наповнювалося теплом, а щастя незримими крилами огортало всю її постать. Клала на стіл вечерю. Смачно парували, приготовлені її руками страви. Це були миті її неповторного жіночого щастя.

Рідко випадали вільні години. Чоловік тоді порався на землі, обрізав дерева, формував їхні крони, підв’язував виноградну лозу. Кожна річ на подвірї мала своє постійне місце. А ще із сімєю любив виїжджати на природу. Тоді рибалив на березі Тиси, готував уху, козацьку юшку, бограч, на мангалі жарив  стейки або шашлики, рибу та картоплю у фользі.

 У 2015 році старший прапорщик Вадим Турченко, як командир першої групи відділення прикордонного контролю був мобілізований і направлений на територію Донецької області, в сектор «М». Коли дружина споряджала його в дорогу і довірливо пригорнулася до нього, сказав: «Це єдина робота, яку я добре освоїв і завжди добре роблю. Тепер, коли на моїй землі склалася така тривожна обстановка, я не можу стояти осторонь і збоку лише спостерігати. Моє місце там, де я колись народився, ріс, пізнавав світ і життя».

Знала, що не зупинить його, нічим його не переконає, бо вже ним прийнято рішення. Упертий і рішучий він не поступиться. Все рівно все зробить по-своєму. Єлизавета Іванівна згадує, як тоді жила тими рідкими мобільними дзвінками. Коли чоловік озивався до неї, коли у слухавці чула його голос, її серце завмирало. По тембру його звучання вловлювала Вадимів настрій, відчуття його душі, готовність нести службу на бойовому посту. Всього сподівалася, лише не його смерті…

Поховали Вадима Турченка на місцевому кладовищі села Матієво. Та в пам’яті людській він живе і залишиться героєм у спогадах і серцях тих, хто його добре знав, ним дорожив і пам’ятатиме повік.

 

Внук Вадим з дідусем Василем Шетелею

…В п’ятницю 24 травня, на подвір’ї Матіївської ЗОШ І – ІІ ступенів зібралося все село. У вишиванках на урочисту лінійку вишикувалися всі школярі. Сюди прибули і гості – бойові побратими Вадима Олександровича, який 22 роки свого життя віддав прикордонній службі і залишився прикладом, гідним для наслідування молодим. Прибуло і районне керівництво та запрошені гості, представники громадських організацій, які взяли безпосередню участь у відкритті меморіальної дошки герою-прикордоннику, старшому прапорщику Вадиму Олександровичу Турчинку. Зцілить Вітчизна рани і героїв своїх народ не забуде повік.

Меморіальна дошка старшому прапорщику Вадиму Турченко, який ніс службу в оперативно-бойовій прикордонній комендатурі «Великі Мости - 3» поблизу Маріуполя Донецької області  на фасаді Матієвської ЗОШ І-ІІ ступенів      

 

 

Не відболить війна для тих, кого нема,

Котрі сидять по ліву руку Бога,

І просять в нього, щоб прийшла весна

І проросла священна Перемога.

(«Небо в окопах» Оксана Іськова-Миклащук)               

 

 

Марія КОНКІНА

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.