Понеділок, 09 грудня 2019 09:10

Це подяка батькам, вчителям, рідній школі

Додала
Станіслава Аржевітін Станіслава Аржевітін Станіслава Аржевітін

Солодкий щем охоплює Станіслава Аржевітіна, коли з Києва вирушає на Закарпаття, у Верхню Тереблянщину. Тут свої води несе невгамовна порожиста Колочавка, а в далині синіють верхи гір Боярського хребта, Горба, Дервайки, Тисової, Стримби, Стременош, Красна, Роза…

14 червня 1961 року, народився в учительській родині в селі Колочава на Міжгірщині. Батько Михайло Іванович, вчорашній фронтовик. Походив із Харківщини.Був призначений викладачем військової та фізичної підготовки в місцеву школу. Мама Любов Дмитрівна з Київщини. Після Ржешівського педучилища в 1953 році була направлена в Закарпатську область. Працювала вчителькою початкових класів. Понад 30 років разом із чоловіком вчителювали у Колочаві. Звідси Станіслав Аржевітін, випускник 1978-го поїхав до Києва. Там здобув вищу освіту, вибився в люди, знайшов себе. Ким став 58-річний наш земляк? Зараз він доктор економічних наук. Завідує банківською справою КНЕУ імені Вадима Гетьмана. Заслужений економіст України. Народний депутат Верховної Ради України V-VI скликання. Заступник міністра МНС з економічних питань (2004-2005). Радник Президента України (2005-2010). Секретар Ради Українського козацтва при Президентові України (2005-2012). Член правління Національних Спілок краєзнавців та письменників України. Орденоносець високих урядових нагород Ярослава Мудрого V ст., «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ст., відзнаки Президента України – «Хрест Івана Мазепи»… Це далеко неповний перелік його особистих досягнень.

І ось нова приємність: у світ вийшло чергове його енциклопедичне видання «Колочава. Шкільництво». Із задуманого автором 10-томного проекту з історії рідного села Колочави, де він сформувався як особистість, як відданий патріот отчого краю. Нагадаємо читачеві, що Станіславом Михайловичем написані книги «Колочава. Шугай» (2006). За цим бунтарем довго тужила Верховина. Вона справедливо оцінила непокірну  відвагу і справедливість 23-річного народного месника Миколи Шугая. Троє його дружків Адам Хребет, Гнат Сопко та Данило Ясинько за оголошені 30 тисяч крон винагороди, у Сухарському лісі, на горі Жалобній, 16 серпня 1921 року зарубали сокирою народного месника та 15-річного його брата Юрка. Цікаво подана історія 500-літніх релігійних відносин у селі «Колочава. Релігія» (2007); видання «Карпатська Україна: епоха в добі» (2013), присвячена національно-визвольному руху на Закарпатті, трагічним березневим подіям далекого 1939-го.

 

Запам’яталися і тематичні випуски чи не єдиного на теренах України рідкісного часопису «Нова Колочава». Вони стали путівником у епохальному зрізі суспільного життя Колочави впродовж ХХ століття.

Новий черговий том «Колочава. Шкільництво» охоплює 1328 сторінок, 10 частин. Базується на конкретних архівних матеріалах, спогадах ветеранів освітянської ниви, газетних місцевих, обласних та республіканських публікаціях, на сучасних і пожовклих від часу фотодокументах. Їх в данім виданні понад 1000 світлин. Автор занурює читача в атмосферу 200-річної освітньої колоритності багатьох поколінь колочавців, які жадібно переймали знання від дипломованого півцеучиля Омеляна Скиби. Це він вперше заснував «Шкільну хроніку» (1918-1934). Далі тривала розбудова сільського  шкільництва в чехословацький період (1918-1939), під час угорської окупації (1939-1944) та в часи радянської епохи (1944-1991).

Одразу після воз’єднання, в 40-50 роках в Закарпатську область, де на той час не вистачало кадрів,  було направлено близько 5000 вчителів. З них 250 освітян опинилося  у Колочаві. 15 назавжди залишилися тут. Молоді вчительки зі Східної та Центральної України повиходили заміж за сільських юнаків. Назавжди пов’язали свою долю з цим гірським селом: Євдокія Романець, Настя Бондар, Галина Кіт, Надія Трокай, Лідія та Тетяна Шевченко, Любов Дринь, Надія Александрова, Валентина Тарасова, Людмила Безсмертна, Лідія Савченко, Ада Цибарт, Ольга Негода, Софія Кашула та Галина Обухівська. Цим дівчатам, 3 жовтня 2009 року у Колочаві відкрито пам’ятник «Вчителька з Вкрайіни» (скульптор, уродженець Колочави, який зараз проживає у Львові – Петро Штаєр). Він увіковічнив педагогічну славу цього покоління вчителів, до якого належали і батьки Аржевітіна.

Освіті, рідній школі, випускникам трьох десятих 1978-го, першій вчительці Галині Макар, класному керівнику Лідії Дербак, засновнику музею Івана Ольбрахта, вчителю-методисту Миколі Шимоні, відзначеного меморіальною дошкою на фасаді школи Станіслав Михайлович приділив належну синівську увагу. Про це яскраво свідчать діючі музеї чеської, радянської та церковно-приходської шкіл, скульптурної композиції колачавської рукописної книги 1747 року місцевого дяка Івана Лугоша. Її оригінал і досі зберігається у фондах Закарпатського краєзнавчого музею в Ужгороді.

Задумів, планів і культурно-мистецьких проектів у Станіслава Михайловича чимало. Хай здійсняться всі його бажання. Мрії втіляться в життя. Авторська душа заново відкриється як непрочитана сторінка колочавської історії і неповторного її прояву, як дива, властивого менталітету і культурі верховинців.

Марія КОНКІНА

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.