П'ятниця, 09 жовтня 2020 05:57

Всеволод Максимович «Поцілунок»

Додала
Всеволод Максимович «Поцілунок» Всеволод Максимович «Поцілунок»

1913р., розмір100х100,

Національний художній музей України

За рік до смерті Всеволод Максимович створює свою знамениту роботу «Поцілунок» (Коханці). В центрі чорно-червоного орнаментального панно зображені дві натури, які злилися в пристрасному поцілунку. Тілесне і чуттєве начало підкреслено урівноважується абстрактною формою і виводить твір мистецтва на рівень символу, як це було з поцілунками Клімта, Огюста Родена і Пітера Беренса.

Але свій «Поцілунок» Максимович не вкрав у Клімта, бо ніколи не був у Австрії і полотна ніяк не міг бачити. Та й між двома митцями є велика різниця. У Клімта зображені чоловік і жінка, а в Максимовича – невідомо: дві людини з довгим волоссям, схожі на греків. У Клімта орнамент складається з прямокутників і кружечків, а в Максимовича – тільки кружечки, які утворюють зображення, схоже на морську піну, яка огортає коханців. Такі хвилі з кружечків – основний орнамент полотен Максимовича. І, на відміну від Клімта, який використовував  різнокольорову палітру, Всеволод обмежився двома головними для української традиції кольорами – червоним і чорним.

«Внутрішньою, всепоглинаючою пристрастю горить його «Поцілунок», а величезні полотна «Банкет» і «Аргонавти» нагадують яскраво виткані килими. В своїй творчості Всеволод Максимович представляється одночасно і Бердслеєм і Климтом», – сказав на виставці про художника дослідник російського авангарду Джон Боулт.

«Важко повірити, що ці чудові картини написав художник, якому було всього 19 років» – відмітив мистецтвознавець Ванкарем Нікіфорович в статті «Откритие и потрясение»

 

Всеволод Максимович народився в Полтаві у 1894 році середньостатистичній сім’ї. Хлопчик ріс амбіційним екстравертом, цікавився багатьма речами. Батьки помітили його схильність до малювання, у 14 років наняли для нього приватного вчителя. Ним став Іван М’ясоєдов, син відомого російського художника-академіста Григорія М’ясоєдова.  Всеволод вчився не на академічних зразках, а на картинах Гогена, Матіса, якими захоплювався його вчитель.

Коли Всеволоду виповнилося 16, вчитель запропонував втекти з дому до заміського маєтку. Там М’ясоєдов мав свій гурток названий «Сад богів». Це група художників, учасники якої займалися спортом, ставили античні вистави, читали філософів Давньої Греції, позували один одному оголеними та були гедоністами. Все це відбувалося на очах у сусідів і батька Григорія М’ясоєдова, який описував це так: «У моєму маєтку постійно торчать друзі мого Ванічки. Всі – геркулеси, але тихі, як вівці. Ванічка пригнічує їх своєю величчю і рішучістю вироків… Скоро мій терпець урветься – вони голяка позують одне одному у вигляді грецьких богів у мене на даху!»

Таке середовище сформувало нестримний характер Всеволода і привчило до богемного життя. Полотна написані в цей період Максимович спалив, рахував, що вони не варті уваги. Сучасники описували його по-різному: хтось екстравагантним з гарною зовнішністю як на «Автопортреті» 1913 року, а хтось страхітливим і бундючним. «У нього було масивне, роздуте, як автомобільна камера, лице, огидно товсті щоки, тяжкі, ніби в коня челюсті. Скоріше за все, він був не зовсім нормальним психічно. Полотна, які писав складалися із кружків і кілець, сплутаних і переплетених, блакитного, рожевого і зеленого кольорів, схожих на груду відсвічуючих райдугою мильних бульбашок»,–  згадував член футуристичної групи «Мезонін поезії» Борис Лавренєв.

Гурток «Сад богів» розпався у 1912 році, бо Григорій М’ясоєдов, батько Івана, вигнав сина з дому за «розпусну поведінку». А той втік до Мюнхена, де заробляв на життя фальшивомонетником. Всеволод Максимович поїхав у Москву з великим бажанням підкорити столицю. Там він познайомився з провідними російськими художниками і письменниками-футуристами. Він легко став частиною тусівки, бо був таким самим ексцентричним і хотів творити нове мистецтво. Так Всеволода запросили зіграти головну роль художника-футуриста у фільмі Ларіонова «Драма в кабаре №13», який не зберігся. 

Паралельно Максимович вступив на навчання до студії Івана Рерберга  – архітектора і гравюриста. Невідомо, звідки Максимович брав гроші на прожиття, але якимось чином продовжував вести богемний спосіб життя. Він заприятелював з художниками та літераторами: Володимиром Маяковським, Велімиром Хлєбніковим, Наталією Гончаровою, Борисом Пастернаком, Ісааком Бродським, Наталією Синяковою, браттями Бурлюками Федором Кричевським.

Швидко пристрастився до алкоголю і наркотиків, а ще захоплювався порнографічними картинками. Серед таких світлин продавали також і малюнки Обрі Бердслея – британського художника-графіста, які на той час вважалися непристойними і сороміцькими. Вони легко опанували душу молодого художника.Так графіка Обрі Бердслея вагомо вплинула на стиль, який зараз називають українською сецесією.

Європейське мистецтво на зламі ХІХ-ХХ століть переживало затяжну депресію (декаданс). Нова ґенерація митців вирішила створити щось нове. Їхній стиль так і називався – ар-нуво (або сецесія). Основним його прагненням було зробити  з життя суцільний витвір мистецтва, тому митці прикрашали і декорували все, що їм потрапляло під руку. Це був принцип естетизації життя і намагання зробити непривабливий світ принаймні трохи красивим. Митці черпали натхнення з предметів вжитку ХVII-ХVIIІ століть. Тоді було модно мати розмальовані комоди, гребінці, скриньки, табакерки, портсигари та  інші буденні речі.

У XX столітті митці прагнули більшої простоти, ніж два століття тому. Зображення стало двовимірним і надміру яскравим, наче вітраж. Популярним був флористичний орнамент, який присутній майже на кожному полотні стилю ар-нуво: стебла, листки і квіти екзотичних рослин сплітаються в химерні візерунки. Традиційно, квіти символізують нове життя, пробудження зі смерти (вихід з декадансу). Сецесіоністи напихали картини християнськими символами і античними алегоріями. Люди в них зображені наче давньогрецькі боги з величним і зверхнім поглядом. Часто картини мають еротичний фльор з містичними елементами.

За два роки у Москві Всеволод Максимович намалював достатньо полотен, щоб зробити персональну виставку. З цим йому допомогли друзі-футуристи. Тоді у Російській імперії виставляти неакадемічне мистецтво було майже заборонено, тому нон-конформістські виставки робилися в когось на квартирі. За планом, подивитися на картини Максимовича мала прийти лише нова ґенерація, а опісля – відбутися гучна вечірка з вином і наркотиками. Але про відкриття дізналися критики. Їм усе не сподобалося. Відгуки в пресі для Максимовича були невтішні. На наступний ранок художник вистрелив собі у скроню, не зміг пережити поразку у творчості та і в особистому житті. В той час він був до нестями закоханий в молоду поетесу Надію Ніколаєву (псевдонім Нада Ельснер), яка грала у тому злощасному фільмі епізодичну роль танцівниці. Пристрасть, яка тамувала душу і тіло художника, яка так безмовно вилилася на полотні в «Поцілунок» зіграла рокову роль, стала однією з причин самогубства. Ніколаєва відмовила Максимовичу, обравши Веліміра Хлєбнікова, незважаючи на те, що він присвятив їй два полотна: «Казкова царівна» та «Лицар лісу», у яку вписав і себе. Доля цих картин невідома. Відомим залишився той факт, що близько десятка картин (в тому числі «Поцілунок») із 14, які збереглися, мала у власності та ж Надія Ніколаєва. В 1925 році мистецтвознавець Федір Ернст викупив їх для Національного художнього музею України. Та довгий час вони пролежали зняті з підрамників у сховищі, випадково не були знищені за «нерадянський стиль». Цікавість до художника виникла після виставки «Перехрестя: модернізм на Україні, 1919-1930», яка проходила в культурному центрі Чикаго. Це був фурор.

Всеволод шукав задоволення всюди і кроїв свою долю самостійно так, як йому хотілося. Чи самогубство було слабкістю? Ні. Для художника було важливо, щоб життя приносило задоволення. Коли настав критичний момент, він вирішив не страждати, а запам’ятатися як людина, яка жила щасливо і у своє задоволення. Його мистецтво таке ж містичне, як і життя.

 Валентина Костьо

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.