П'ятниця, 27 березня 2015 00:00

І цілувати – гріх…

Written by

…Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. В своїй уяві я малюю, час прожитих потіх. І відчуваю – кохаю.

Що зі мною? Кудись провалююсь, але не вниз, і не падаю – лечу. Мовчу. Поруч Ти лежиш, дивлюся, до оголеного тіла горнуся... Так затишно мені. Так тепло у вогні любові. Чому? Бо той вогонь пече Тобою.

Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. Так затишно мені. І вдень, і вніч, і на зорі у тому домі пахне жаром –  дивний аромат. Розпеченого тіла аромат прокрався крізь вікно, на дах будинку виліз, і став хмариною земних потіх. Час пройшов – розсіявся туманом. Через аромат Любові весь світ здається п'яним.

Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. І цілувати – гріх. Грішу, а може, ні, не знаю. Просто віддано кохаю. Так віддано, що віддаюся, топлюся в морі відчуттів, на дно лягаю, але Ти поруч – маленька течія серед морів. І Ми пливем собі потроху, в своїх обіймах Ти мене несеш...

Я завжди буду дякувати Богу, за те, що в моїм серці Ти живеш.

Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. І цілувати  – гріх…

 

Я забула вказати назву. Вірніше довго не могла придумати, і почала згадувати всякі  речі й неречі, які Тобі не треба чути, тому просто читай. Я напишу великими літерами, аби гарно було видно. Обвожу старанно олівцем, ой… якби ти був тут, зі мною, то міг би помітити, що мої пальці чорні, я люблю розтирати графіт на білому листочку. Тоді він переливається кришталиками і танцює від радості бути моїм почерком. Я знаю, упізнав :) Ще на тій стінці, пам’ятаєш? Тож збираю себе до купи, наче пазли, було б добре аби Ти мене підправив собою, просто підсунув, так аби було зручніше лежати, просто лежати і вірити, що Ти і я – маленькі часточки чогось більшого ніж просто людина, чогось величнішого ніж просто Всесвіт, чогось тривалішого ніж просто Вічність, чогось бездоганнішого ніж просто Бог. Ти мене раніше читав, але зараз я інакша, не така, як тоді. Тому не старайся вгадати мої кроки, просто йди, інколи падай – провалюйся в мої обійми і цілуй…

 

 

Світлана КЕДИК

(уривок з роману "Щоденник Святої Грішниці"

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.