Субота, 25 липня 2015 08:28

Перше кохання. Ворк-у-у-у, ворку-у-у…

Додала

 Ворк-у-у-у, ворку-у-у… 

Частина ІІ;  

Читати частину І

Ірисці часом ставало сумно. Тоді вона всідалася на підвіконня і стиха промовляла – ОХ-х-х-х…

–    Що таке, Іриско?

–    Знаєш, ну… Справжня,  в тебе є Жовтий, у вас є дітки, а у мене крім батьків нікого немає.

–    А хіба дитині крім батьків іще когось треба?

 

–    Ну, звісно. От я, наприклад хочу папугу.

–    Та нащо він тобі?

–    Як нащо? Він вміє розмовляти.

–    Я також умію, ми ж розмовляємо.

–    Ні, Справжня, ти не ображайся, але  папуга розмовляє краще.

–    Знаєш, Іриско, кожен розмовляє по-своєму, бо у кожного своя мова…

Якось говорили  подружки ніжачись у теплих променях сонечка, що здавалось літнім за   просторим склом.

А за тим же склом, тільки по інший бік,  Зима  лютувала не на жарт. Вона так пересипала з руки в руку своє срібло, що аж дух захоплювало від дивовижної заметілі. Сніжинки-бджілки кружляли у танку і мухи також, та кликали Іриску до себе. Іриска, як звичайна 10-ти річна дівчинка  сумлінно вивчала  домашнє завдання: отак на столі  розсипана ціла купа зошитів, книг, ручок, олівців… А бджілка  Справжня уже в котре збирала пилок для найсмачнішого меду у світі, чи найсолодшого снігу. Та яка різниця, головне, що Справжня  запалювала мамин сад неймовірними ліхтариками  із квітів, а її мама-Зима  тішилась, хоч глибоко  у своїй людяній душі  сумувала  за лапатою  донечкою сніжинкою, яка одного разу у руках  доброї дівчинки  перетворилась на справжню бджолину.  Часом Зима навіть плакала великими та маленькими  бурульками з дахів будинків.  І так із дня у день аж поки не почула дивний спів. Він не був схожий ані  на скрипку морозу, ані на скрипіт снігу. Він був  чаруючим: перегукувався  із вихором  і калатанням гілок Горіху ніжним воркотінням та так, що Іриска залишила всі свої справи і вибігла на подвір’я.  Стала серед білого простору снігу, що простелився під її ногами та почала оглядатись навколо. Блідо-голубе небо  зазирало далеко за обрій засліплюючими променями сонця, але нікого не бачило. Хіба що  зграйку Ворон. Та тільки їх гучне – КАР-Р-Р-Р… не було схожим на  ЦВІРІНЬ-Ь…. Ворони гордо кружляли над деревами в сусідськім саду, то опускались на засніжені віти, то зривались трепетом  і  опускались  великими, чорними пластинами на білий сніг. Сніг карбував у своїй памяті  сліди цих птах  дивними сплетеними хрестиками, що Іриска  відстежувала. І як не намагалась дівчинка підійти ближче до птахів, вони миттю злітали лишаючи за собою  –  КАР-Р-Р-Р…

Але уроки треба вчити, тож дівчинка повернулась до хати. Невдовзі виконала всі завдання і вже було готувалась до сну, коли почула  скреготіння за стінкою, чи то Цвірінь чи то Чірік-чірік… Відчинила вікно але на нічному подвірї нікого не було. Вечір  спокійно дрімав в обіймах ночі, і навіть вітер ледь чутно сопів. Лише маленька купка свіжого, зимового подиху прокралася у кімнату Іриски  та лягла на повіки дівчинки  у мякій перині. 

Світанок, як завжди розбудив Іриску  найпершою.  Вона ліниво злізла з ліжка, пройшлася вітальнею, тихенько аби не розбудити  мамин сад та Справжню з Жовтим.  От якби  котики Кисьпер та Пушинка  не бешкетували, а радже просили їсти своїм гучним М’ЯВ, то вони б і не прокинулись. А так Справжня кожного ранку разом з Ірискою  вмивала сонні оченята  грайливим сміхом.  Іриска  підтягнула роли на просторому вікні у їдальні і всілася на теплу підлогу.  Тим часом мама гомоніла на кухні, їй підсвистував чайник, а  сковорідка пішкварчувала  улюбленими випеченими шматочками хліба.  Нічого дивного і нового, якби дівчинка не звернула увагу  на  двох пташок які  сиділи  на верхівці  дерева у їх огороді.  Невдовзі пташки опустились  на землю, пройшлися  певно щось шукаючи. Мамо, та вони голодні! – вигукнула Іриска – їм треба неодмінно насипати пшенички!  І вже побігла одягатися, та згадала, що у них вдома немає пшенички.

–    А що вони ще люблять їсти?

–    Крихти хліба.

–    Тоді дай мені скибочку.

–    Іриско, та зачекай. От тато протягом дня змайструє годівнички,

коли ти повернешся зі школи ви розкладете їх  на дерева  і пташки будуть до тебе прилітати кожного дня, аби поїсти та попити теплої водички. Так Іриска пішла до школи  «запалена» чудовою ідеєю.  Але ніколи раніше їй не було так цікаво проходити повз міський парк. Зараз між сірих та голих стовбурів дерев дівчинка помічала  кулькоподібні гнізда сорок та ворон, чула ніжне ТРЬ-ТРРЬ… Великої Синиці, яка  впевнено сиділа на  гілці з вип’яченою, жовтою грудинкою.  Неподалік, он  на тому високому дереві  гордовитий Дятел  стукав дзьбом, наче  молотком  у вітах старої сосни, вона щедро обдаровує його шишками, а він прикрашає голі стовбури своїм пістрим забарвленням. І хто б міг подумати, що саме завдяки Дятлу у багатьох птахів є  дім на зиму – дупло.  А  зовсім поруч  кілька Чижів певно розмовляють  –  ЧИЖИК-ЧИЖИК…  Зграйка Горобців  цвірінькоче  немов би зовсім не бояться холоду. Тато міцно тримав Іриску за руку  і розказував, і показував дива зимового, пташиного життя.  Аж поки  перед  її самісіньким носом звідки не візьмись зявилися шкільні двері.

Навчання промайнуло швидко  і вже скоро  доня з татом  повісили  на гілки дерев  кілька годівничок. Іриска насипала крихт хліба та пшенички  приготовленої татом заздалегідь.  І вже через кілька хвилин зявилися перші птахи . 

Кожного  дня їх ставало дедалі більше. Всі вони підлітали  і задоволено їли, тільки один найбільший серед усіх  самотньо стояв неподалік  і дивися. Його червона  «сорочка» вишита темним хвостиком та крильцями  рясніла на білому снігу  вогником. Невдовзі птах піднімався в польоті  аби сісти на гілля високої калини. Її ягоди схожі кольором на грудинку  Снігура  геть змерзли, але були найкращою їжею для нього.  А ще Снігур вміло підсвистував вітру.

З того часу  у Іриски в  кишенях завжди знайдеться крихіточка хліба чи кілька зерняток пшенички для  мешканців парку. Та річ навіть не  в цім, бо одного дня Іриска знов почула дивний спів. І вже цього разу, коли відчинила вікно до її кімнати залетіло двоє білих голубів. Всілися вони на підвіконні у теплі та затишку, поласували  зернятками пшениці і стали воркувати – Ворк-у-у-у, ворку-у-у…  Тоді Іриска подумала – як вони гарно розмовляють, а  ще через хвилинку – це пісня про весну, яка ось-ось настане. Тож дівчинка вирішила, що треба неодмінно йти покататися на санках, бо може бути так, що завтра вона прокинеться, а снігу  вже нема. Хоч насправді Зима нікуди не збиралась йти, поки що. Вона просто  трішки стала лагіднішою, адже  скоро у Іриски день народження. І якщо врахувати що грудень щойно настав, а іменини дівчинки 29 лютого, то наміри Зими дуже благородні. А насправді Зимі було жаль дівчинки, адже може статися так що 29 лютого так і не настане, принаймні  3 довгих роки.

Голуби час від часу прилітали до Іриски, а Іриска час від часу  всідалася на підвіконні й дивилась, як Сніг кружляв сніжинками, мов у танку. Нічого особливого, зовсім нічого, але якщо придивитись дуже-дуже пильно, то можна  було помітити, як на землю осідає білою пеленою пухнастий спокій, м’який і теплий, а ще ніжний… тоді вперше  у думках дівчинки промайнуло сніг буває першим, як і кохання. Як і кохання сніг затікає у душу стежками серця. Ліпить там снігову бабу, а може, діда… :) чи просто закохану в життя людину… 

Світлана КЕДИК 

 

Дана казочка для дітей молодшого та середнього шкільного віку. 

Незалежно від того чи Ви дорослий Читач, чи дитина, але Ви  вмієте малювати, пропонуємо зобразити ілюстрації до казки. 

Малюнки (скан-копії) надсилайте на адресу автора,  Світлани Кедик - Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Усі малюнки будуть розміщені на сайті "Виноградівські Вогні", найкращі стануть ілюстраціями до майбутньої книжки авторки.

Перша частина казки, друга частина, далі буде.

 

Час для малювання  - остання подача роботи  31 грудня 2015 року.

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні пости від Світлана Кедик