П'ятниця, 10 жовтня 2014 00:00

Захворіти небом

Додала

«Він був нашим наставником, найдосвідченішим пілотом-спортсменом… але  цього разу, певно, техніка безпеки у повітрі не спрацювала … аж не віриться, що Ігоря вже з нами немає, – розказує Йосип Колієнко, – він же нас учив літати, був засновником клубу «ВетерАн», не розумію, як так могло статися»…  

 

На жаль, мушу почати свою статтю про Виноградівських дельтапланеристів  із згадки про загиблого Ігора Чепіля. Він був досвідченим пілотом, який мав сотні годин літання та стрибків з парашуту. 13 вересня на Рівненщині у Гощанському районі,  поблизу аеродрому «Воронів»,  його стрибок з парашутом став останнім.

Нехай земля йому буде хмарами – дивним маревом, що він обожнював і небо його пам’ятаючи  кроками історичними, зігріває  рідними хмарами і такими містичними…

 

 

 

Трішки дельтапланерної  історії

Дельтаплан – це безмоторний літальний апарат з балансирним керуванням. Це каркас із алюмінієвих труб, що може складатися й розкладатися, як парасолька, але тільки в одній площині, «обшита» синтетичною тканиною, яка має бути повітрянепроникною, та, водночас, легкою.

Стартують на дельтаплані зі схилу гори або з рівного місця, якщо є спеціальне буксирне пристосування. Пілот перебуває в підвісці з міцної тканини й ременів, що нагадує колиску, причеплену до дельтаплана. На дельтаплані встановлюються польотні прилади. Завершують екіпірування захисний шолом і спортивний одяг, а рукавички й захисні окуляри. Управляти дельтапланом не надто складно, але потрібно відчувати аеродинаміку. Відрегульований дельтаплан летить сам, втручання пілота необхідно тільки для зміни напрямку й швидкості польоту. Для того, щоб на дельтаплані можна було летіти тривалий час, треба навчитися використовувати термічні висхідні потоки, які виникають через нерівномірний нагрів землі сонячними променями. Саме в умінні знаходити й використати такі потоки полягає майстерність дельтапланериста.

Початок дельтапланеризму в Україні вважається 1977 рік, коли на горі Узун-Сырт поблизу м.Феодосії зібралося більше 100 прихильників нового виду спорту. Гора, що була колискою вітчизняного планеризму, замайоріла незвичайними літальними апаратами, які своєю формою нагадували грецьку букву "дельта". Очевидно, через цю подібність і відбулося словосполучення "дельтаплан".

 

Дельтапланеризм на Закарпатті

Зародився в 1978 році. Піонерами стали Виноградівські авіалюбителі: Валерій Барченко, Олександр Шовкопляс, Василь Штенгавер. На той час, не маючи  інформації про дельтапланеризм (вона почала з’являтися у 80-х роках), хлопці будували конструкції майбутніх дельтапланів та на свій страх і ризик випробовували їх. З розвитком дельтапланеризму у світі, на Закарпатті почали з’являтись креслення моделювання дельтапланів та інструкції до польотів. Але на цей час хлопці вже мали багато важких уроків і неодноразово переконувались в тому, що їх власні розробки нічим не поступались описаним у друкованих  виданнях.  Та все ж таки порадами користувались, хоч набитих гуль на лобі стало менше. У 1986 році на базі Дубовського вертолітного заводу була створена Федерація дельтапланеризму Закарпаття. Організаторами стали звичайнісінькі аматори, любителі політати з Дубового, Рахова, Ужгороду, Виноградова та Королева. За часів Радянського Союзу  клуб отримував від держави фінансову підтримку. Сьогодні колишні юні аматори, бо вже є  досвідченими пілотами, дивляться  на землю з пташиного польоту забезпечуючись оснащенням самотужки. Дороге, та  певною мірою, небезпечне «небесне задоволення»  чи не кожному авіа любителю подарувало важкий урок падіння.  Екзамен на виживання здав не кожен, але таки кожен «захворів небом» назавжди.

 

Виноградів єдине місто на Закарпатті де існував та  існує дельтаклуб. Серед переліку імен членів клубу такі: Валерій Барченко, Йосип та Олексій  Колієнко,  Василь Талабіра, Надія Ходак, Сергій Риплюк, Іван, Роксолана та Василь Пальчей, загиблий Ігор Чепіль.  В арсеналі літальних апаратів  зараз мають чотири дельтальоти з яких три складені власноруч; три крила, одне з яких  також власноручної конструкції. Не маючи надійних двигунів кожен їх політ ще до недавна супроводжувався додатковим ризиком, але це не  стало перепоною, бо учасники клубу навчились не тільки літати, а й   ремонтувати двигуни.

Натхненником команди завжди був один з найстарших та авторитетних пілотів, котрий літає з 1978 року – Валерій Барченко.  Це саме та людина, яка з повітря відзняла повінь на Закарпатті 1998-2001рр. Це саме та людина, яка була наставником усіх подальших пілотів передаючи їм свої уміння. І хоч крила Валерій має не з воску, як Ікар, але таки полюбляє підніматись близько до Сонця, тож певно, його розтопила любов до неба, і хоч  не врятувала від падіння – в 1983 році чоловік отримав одну з найважчих травм, майже рік пролежав у ліжку, але таки дала сили вижити і ще більше закохатись в небо.

 Ще одному учаснику клубу – Висилю Талабірі довелось одним з найперших  побувати у вирі потоку повітря. А Колієнко Йосип  після тривалої реабілітації через падіння переконував себе, що більше літати не буде.  Не вийшло, ані більше, ані менше,  бо «захворіти небом» це невиліковно.

Період, що найбільше закарбувався в пам’яті  групи  – на той час (1993р.) найбільш тривалий політ з Виноградова до Ужгороду і навпаки, а також переліт Дрогобич-Ужгород через Карпати.

 

Ось так через власний досвід,  польотів та   конструювання мотодельтопланів Виноградівці підкорили небо, підкорюють його й по нині. Але якщо за часів Радянського Союзу  клуб «ВетерАн» підтримував  місцевий ДОСААФ, то після його розпаду пілоти зрозуміли, що таке хобі за власний рахунок. Хоча, як не крути підкорення неба у пошуках штампу завдяки котрому ти підхоплюєш невиліковну  «небесну хворобу» відбувається виключно за власний рахунок: рахунок падінь і злетів, рахунок набитих синців, пережитих травм, рахунок життя…

 

 

 

 

Дельтапланеризм в українському законодавстві

 Реєстрація мотодельтоплану не доводить  право на власність апарату. Для використання літального повітряного простору  потрібен дозвіл на польоти та аеродром також необхідно отримати посвідчення пілота. Легітимізувати польоти цілком реально, але  для пересічного українця, котрий по вподобанню прикипів душею до неба, процедури отримання відповідних  документів дороговартісна справа. Тож, шановні пілоти не тужіть за минулим літаючим часом, а конструюйте собі крила Ікара, та летіть тільки до Сонця близько не підлітайте…

 

Фото Олега Ільчина

Світлана КЕДИК

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.