Середа, 17 серпня 2016 12:26

І б’ється серце невмируще України, допоки в неї є такі сини

Додала
І б’ється серце невмируще України, допоки в неї є такі сини І б’ється серце невмируще України, допоки в неї є такі сини

 На вшанування світлої пам’яті вбитого два роки тому в зоні АТО на Сході України молодого бійця-контрактника 128-ої гірсько-піхотної бригади Станіслава Кіша зібралося чи не все село.

 

 

Серед них була переважна більшість молоді Оноку. Як художній керівник, Лариса Білак за сім років в цьому культосвітньому закладі провела немало культурно-просвітницьких заходів. Але з гуртом «Оноцькі ластівочки» до цього готувалися особливо ретельно. Під розгорнутим жовто-блакитним стягом своє належне місце зайняв портрет 19-річного юнака. Таким він залишився назавжди в пам’яті земляків. Таким він увійшов у безсмертя…

Його пильний, зібраний і проникливий погляд темно-карих очей наче питає кожного з присутніх: «Чи все ти зробив для України, щоб через 25 років свого державотворення у світовій спільноті вона утвердилась і процвітала?» На розшитій барвистими квітками скатертині (обрусі) дві нагороди молодого захисника Вітчизни – нагрудний знак та урядовий орден, якими він посмертно нагороджений.

… Ще недавно він  ходив цими сільськими вулицями, привітно вітався з людьми. Терпляче виглядав автобуса, яким щоранку добирався до Виноградова на навчання до професійного училища №34. Завжди уважний, спокійний, зосереджений і врівноважений Славик готував себе до мирної будівельної роботи. За зразок йому слугував рідний батько. Іван Кіш добре розумівся на техніці. І в разі нагальної потреби ремонту трактора, легковика любої моделі чи мотоцикла люди завертали до їхнього двору. Знали, якщо майстер-умілець взявся за роботу, то скоро передасть господарям вже відремонтовану і справну автівку чи іншу наявну в господарстві техніку. 

Із звичної колії життя юнака вибила неочікувана смерть батька. Славко одразу подорослішав, підтягнувся, став опорою сім’ї. Пішов контрактником на військову службу у Збройні Сили України. Швидко зріднився з однополчанами, полюбив військову дисципліну і службу. Йому дуже личила форма. Та біда приходить завжди зненацька. Славко з бойовими побратимами, бійцями 128-ої гірсько-піхотної бригади опинилися на Сході України. Гібридна війна, розпочата сепаратистами, втягнула у вир подій і молодого закарпатця. На його очах руйнувалися села і міста, людські родини. З обжитих місць люди зривалися і їхали у невідомість, отримуючи новий статус біженців. На його очах гинули бойові побратими та люди і діти з мирного населення. Поблизу Георгіївки, коли колона рухалася для виконання бойового завдання, противник почав гатити з важких мінометів. Собою Славко затулив побратимів. Від отриманих ран, несумісних з життям, він загинув...

До сільського клубу під’їхали військовослужбовці, що служили разом зі Станіславом. Вони вже побували на його могилі, віддали честь і шану, хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять юнака і тепер сиділи у залі в одному ряді. 

Урочисто звучать державні гімни України та села Оноку (слова Юрія Погоріляка, музика Марії Кіш). Літературно-музичною композицією «Герої не вмирають» розпочинається виступ двадцяти гуртківців «Оноцькі ластівочки». Підприємець з Великих Ком’ят Євген Баник до цієї події змонтував із світлин сімейного альбому цікавий відеоролик «І б’ється серце невмируще України, допоки в неї є такі сини». Перед глядачами пройшло Славикове дитинство, перший дзвінок і навчання в початкових класах, світлини в колі друзів. З ними залюбки ходив до лісу збирати гриби, стиглі дички, лісові ягоди, ожину, шипшину і глід, у водах на Сальві разом ловили рибу, купалися, загорали, на сільському стадіоні грали у футбол, на шкільному майданчику – у теніс і волейбол, вечорами танцювали на дискотеці… Жив юнак повноцінним життям молодої людини, перед якою стелилося захоплююче життя. Не ховають сліз дівчата з гурту «Оноцькі ластівочки», витирають їх і мати, сестра та жінки, що сидять у залі. До земляків героя звертається депутат Закарпатської обласної ради, перший заступник голови Виноградівської РДА Наталія Костелеба-Веремчук, бойовий побратим Олег Кравчук, юна декламаторка Світланка Білак…

Настоятель Свято-Михайлівського  храму  отець Олександр Кедик відслужив молебень за полеглими на кривавому полі брані в степовій зоні Східної України її захисниками та за вбитим на війні земляком-героєм Станіславом Кішом.

Марія КОНКІНА

 

 

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.