Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
Середа, 25 серпня 2021 18:19

Своїм життям людську повагу й шану заслужила

Додала
Своїм життям людську повагу й шану заслужила Своїм життям людську повагу й шану заслужила

Вона живий свідок двох історичних епох. Часом жартуючи каже: «Занадто довго живу на цім світі, багато чого бачила і пережила». Їй зараз – 87. Виглядає молодо. Жвава, рухлива, енергійна. Коротка стрижка русявого волосся. Вродливе вольове жіноче обличчя. Блакитні, як озерця її очі. Не по роках тендітна, спортивної осанки і легкої ходи.

Щоранку підходить до стойки бармена у кафе, забирає свою порцію запашної кави і повертається до давно обжитого столика. Розмовляти з нею одне задоволення. Жінка – інженер-будівельник. 30 років тому вийшла на заслужений відпочинок. Однак уважно стежить за ходом подій, що відбувається в світі. Постійно читає художню літературу. На пам’ять декламує вірші і уривки творів багатьох поетів та письменників. Уважно переглядає багатосерійні кінофільми, вистави театрів, концерти, виступи співаків та оперних виконавців…

Народилася 14 квітня 1934 року в селі Радичі, Коростенського району на Житомирщині. У місцевій школі батько працював учителем. Її мати Раїса Дольська родом з Воронежа, разом з братом Олександром опинилася в Одесі де і зустріла та побралася з чоловіком Георгієм Вільгельмовичем. У селі пережили голодомор 33-го. Але життя тривало і вони народили дівчинку Емму, а через два роки сина Бориса.

Непомітно збігло її дитинство. 22 червня 1941-го почалася Вітчизняна війна. І мати з двома дітьми покинула село. На попутці добралися до першого полустанку. З великими труднощами їх втиснули у вагон. У дитячій уяві запам’яталася мить, коли з маминого кошика випав гарбуз і на шпалах розколовся навпіл. Ті дві достиглі дольки в її пам’яті залишилися назавжди.

Після тривалої дороги нарешті опинилися в селі Баніно в 70 кілометрах від Воронежа. Тут проживала мамина тітка Неоніла. На станцію постійно прибувало устаткування з Ленінградських та Харківських машинобудівних заводів. З двома дітьми мати наважилася поїхати в Новосибірськ, в досі невідомі їм краї. Поселили їх в бараку, де опинилися чотири сім’ї – білоруська Калинюків, німецька Бошманів, єврейська Швейтгемерів і вони з України – Дольські. До сьомого класу навчалася в барачній школі. З теплотою згадує однокласників Льоньку Солодовнікова та Вітьку Чумічова, мати якого була диктором обласного радіомовлення. У тривозі пролетіли 4 роки. Тут їх застала найприємніша з усіх подій: з рупору на стовпі Юрій Левітан сповістив про закінчення війни і повну капітуляцію фашистської Німеччини. Сюди до них повернувся і батько. Призадумалася, згадуючи, як довго і настирливо на баяні підбирав мелодію «Чардаша» Вітторіо Монті. Навіть руку тримав якось особливо, наче збирався його знову озвучити.

Успішно закінчила 63-тю Новосибірську середню школу, якій у 2022-му виповниться – 120. Далі п’ять років провчилася в інженерно-будівельному інституті. Успішно закінчила гідротехнічний факультет і разом з чоловіком, якого зустріла у стінах вузу –  Олександром Веретенніковим по направленню поїхала на роботу в Таджикистан, на будівництво. Спочатку – Головної, а потім ударної будови п’ятирічки – Нурекської гідроелектростанції. Споруджувалася вона на ріці Ваш, притоці Аму-Дар’ї. Її плотина сягала увись на 335 метрів. Їм одразу виплатили підйомні, надали житло і потекли робочі будні молодих спеціалістів. Одночасно з ГЕС споруджували підстанції, розподільні установки, адмінбудинки. Щоб після завершення будівництва людям було де працювати, одночасно зводилася Нурекська килимна фабрика, яка надавала змогу бажаючим тут залишитися, отримати постійне робоче місце і мати стійкий щомісячний заробіток.

Згодом, колишній колега інженер-будівельник Ігор Сергачов, який опинився на Закарпатті, умовив керівника Виноградівського будівельно-монтажного управління Олександра Пантелеймонова на постійну роботу з Таджикістану запросити подружжя досвідчених будівельників Веретенникових. Так переводом у 1968-му вони потрапили до Виноградова. І ось вже 53 роки Емма Георгіївна проживає в нашому місті. Разом з чоловіком Олександром Івановичом побудували весь мікрорайон, який зараз носить ім’я князя Федоро Корятовича, три торговельних центри та бази для зберігання овочів, фруктів, продовольчих та консервованих товарів. Навіть торговий центр у мікрорайоні, в якому зараз любить посидіти, виріс на місці товстостінної кам’яної в’язниці, де суворе покарання відбували політв’язні, злочинці та різного роду правопорушники закону.

Доля її на Закарпатті складалася успішно. Робота приносила радість і задоволення. Мала повагу і шану від колег. Особливо пишалася бригадою будівельників Івана Петрашки,  з якими пропрацювала тривалий час. 25 років тому жінка повдовіла. Вона мати трьох синів. Старший Андрій  служив у війську і працював на потужному  автокрані на будівництві Байкало-Амурської магістралі. Звідти його відкликали до Москви на спорудження Олімпійського комплексу в Лужниках. Отримав квартиру. Одружився. Батьків порадував онуками Дімою та Катрусею. З невісткою Валентиною та сином Андрієм частенько передзвонюються.

Середній Дмитро став іконописцем. Проживає в Білорусії. Восени збирається в гості до матері. Зараз розписує храм у Гродному. У нього троє дівчаток Настуня, Машенька та Вірочка і синок Ванюша. Невістка Таня стала підприємцем і випікає сортовий хліб, що користується великим попитом у покупців.

Молодший Олексій з невісткою Мариною проживають недалеко від неї. З ними бачиться щодня. Чи щаслива? Так, бо своїм непересічним життям заслужила шану та повагу людей та своїх дітей.

Марія Конкіна


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.